// //
Дом arrow Научная литература arrow Организация дорожного строительства arrow Особенности дорожно-строительных работ
Особенности дорожно-строительных работ
6. Особенности дорожно-строительных работ

К трудностям организации дорожных работ относят обычно распределение их на значительном протяжении при весьма узкой ширине фронта работ, что требует применения подвижных, еще лучше самоходных средств механизации и подвижных сооружений бытового и административного назначения. Трудности линейного дорожного строительства увеличиваются тем, что для его осуществления необходимо создание временных, располагаемых вдоль трассы на определенных расстояниях производственных предприятий (асфальтобетонных, цементобетонных, камнедробильных заводов и др.). Сооружение, монтаж и обеспечение бесперебойной работы этих предприятий представляют серьезную организационную задачу.

Одно из преимуществ линейного характера дорожно-строительных работ состоит в практически неограниченном фронте работ, позволяющем применять в зависимости от обстановки и технико-экономических обоснований различные варианты организации работ при большом выборе их. Линейность дорожных работ, в частности, благоприятна для организации непрерывного потока. При линейном строительстве становится особенно выгодным применение материалов из местных карьеров и использование в больших объемах местных грунтов не только для земляного полотна, но и для некоторых слоев дорожной одежды, так как значительно сокращаются объемы перевозок.

Однако при линейном расположении работ возникает серьезная опасность рассредоточения их производства (распыления работ). Этой опасности необходимо противопоставить четкую организацию работ по соответствующим проектам.

Все комплексы строительных работ разделяют на две основные группы - заготовительные и строительно-монтажные.

Заготовительные работы заключаются в подготовке дорожно-строительных материалов (щебня, гравия, песка), деталей (для труб, мостов и гражданских зданий), полуфабрикатов (цементобетонных, асфальтобетонных и битумоминеральных смесей). Их выполняют при возможности на промышленных предприятиях или на заводах и установках временного типа, располагаемых вдоль трассы дороги и на притрассовых карьерах.

Строительно-монтажные работы заключаются собственно в строительстве автомобильной дороги: производство земляных работ, укладка в конструкции материалов, полуфабрикатов и соответствующая обработка их, монтаж деталей искусственных сооружений и зданий.

7. Индустриализация дорожных работ

Под индустриализацией строительства понимается его функционирование в качестве крупного машинного производства, в котором на основе применения эффективной технологии и передовых методов, четкой организации труда обеспечивается создание строительной продукции с минимальными затратами совокупного общественного труда как живого, так и овеществленного в средствах производства.

Основными направлениями индустриализации дорожного хозяйства являются:

- создание постоянно действующих стационарных промышленных предприятий, а также передвижных установок и баз, осуществляющих массовое изготовление материалов, полуфабрикатов и сборных конструкций для дорожного строительства;

- применение экономически эффективных сборных конструкций при строительстве автомобильных дорог, объектов подсобных производств, искусственных сооружений, линейных зданий;

- расширение охвата дорожных работ комплексной механизацией и автоматизацией производственных процессов;

- совершенствование технологии и организации производства работ, расширение области применения поточных методов строительства.

Индустриализация дорожного строительства требует, в первую очередь, совершенствования и развития производственной базы, основу которой составляют стационарные и передвижные предприятия по выпуску асфальтобетонных и бетонных смесей, конструкций и изделий из сборного железобетона, щебня, гравия, песка и других дорожно-строительных материалов.

Повышение уровня сборности дорожных сооружений, изготовление и широкое применение сборных конструкций создают условия для концентрации производства, позволяют снизить затраты общественного труда и организовать непрерывный процесс строительства при полной загрузке строительных машин. Полносборными методами можно возводить мосты, трубы, здания и сооружения дорожной и автотранспортной службы, дорожные покрытия из железобетонных плит.

8. Комплексная механизация дорожных работ

Важнейшим направлением индустриализации дорожного хозяйства являются механизация и автоматизация всех производственных процессов.

Различают частичную и комплексную механизации. При частичной механизации в некоторой мере сохраняется ручной труд, так как машинами выполняют лишь отдельные виды работ. Такое положение вызывается применением конструкций и технологических операций, не обеспеченных соответствующими машинами и оборудованием. Комплексная механизация предусматривает выполнение всех технологически взаимосвязанных процессов системой машин, увязанных между собой по производительности, и комплектом механизированного инструмента, что исключает или значительно снижает необходимость в ручном труде.

На земляных работах и монтаже сборных железобетонных конструкций уровень комплексной механизации достигает 95%. Вместе с тем многие механизированные процессы содержат еще большое число операций, выполняемых вручную. Каменные, облицовочные и отделочные работы остаются немеханизированными. В результате трудоемкость ручных работ оказывается равной, а в иных случаях и превышает трудоемкость механизированных работ.

Комплексная механизация создает условия для перехода к автоматизации производства, основанной на полной замене физического труда машинами с сохранением за человеком только функции наладчика и контролера. При производстве дорожно-строительных работ автоматизацию применяют для управления некоторыми машинами, при осуществлении контроля за качеством выполняемых работ, за использованием техники, за работой подсобных производств, за обеспечением техники безопасности.

9. Ритмичность и круглогодичность производства дорожных работ

В условиях ограниченности свободных трудовых ресурсов в Украине особо важное значение приобретает обеспечение ритмичности работы дорожно-строительных организаций, создание, условий для равномерного выполнения дорожных работ в течение года, ликвидация сезонности. Основной причиной неритмичности дорожно-строительного производства является большая зависимость многих дорожных работ от погодно-климатических условий, в результате чего объемы строительно-монтажных работ, выполненные летом, в 3-4 раза выше объемов работ, выполненных за календарный период той же продолжительности зимой. Сезонный характер дорожно-строительных работ обусловливает резкие колебания в численности рабочих на строительно-монтажных работах (в летний период она на 35-40% выше, чем зимой) и их выработке (производительность труда зимой снижается в 2-3 раза).

В связи с этим летом возникает большая единовременная потребность в рабочих соответствующих специальностей, в строительной технике, в материалах и других средствах производства. Специализированные дорожные организации работают неравномерно, что вызывает текучесть кадров, приводит к штурмовщине и «авралам» в конце года, к нарушению ритма производства, а следовательно качества выполняемых работ.

Переход к круглогодичному строительству позволяет устранить вышеперечисленные недостатки, но требует проведения специальных технических и организационных мероприятий. Уже в настоящее время без всяких специальных мероприятий и ограничений в течение всего года могут производиться работы по строительству малых мостов и труб, зданий и сооружений подсобных производств, по добыче и заготовке песка и каменных материалов, выполнению сосредоточенных земляных работ в некоторых грунтах. Таким образом, существенным резервом повышения ритмичности деятельности дорожных организаций являются правильное планирование и распределение объемов работ по времени их выполнения.

В настоящее время известно много способов, позволяющих производить работы по устройству оснований и покрытий в осенне-зимний период. Опыт проведения этих работ свидетельствует о том, что возникающее удорожание работ в зимний период с избытком компенсируется экономией средств, достигаемой в результате сокращения сроков строительства.

10. Классификация рабочих мест

Робоче місце – організована частина простору, в якій розміщується виконавець і засоби виробництва (устаткування і предмети праці) необхідні для виконання виробничих процесів.

Робочі місця класифікуються по кількісній ознаці, по ступеню рухливості, по характеру зовнішніх умов роботи.

По кількісній ознаці робочі місця підрозділяються на:

- індивідуальні;

- колективні, де виробничий процес вимагає одночасної участі 2-х і більш виконавців;

- комплексні – в основу організації встановлений певний технологічний комплекс, який виконується декількома виконавцями, які можуть переходити з однієї одиничної операції на іншу.

По ступеню рухливості класифікуються на:

- стаціонарні;

- періодичного переміщення, коли предмет праці залишається на одному місці, а виконавець переходить від одного предмету до іншого;

- мобільні, коли робоче місце переміщається разом з виконавцем.

По характеру зовнішніх умов роботи підрозділяються на:

- звичайні – розміщені в пристосованих для роботи опалювальних і освітлених приміщеннях з достатнім повітряним простором;

- незвичайні – робота на відкритому повітрі незалежно від пори року і температури повітря;

- змінні, коли перші і другі знаходяться в певному поєднанні.

У виробництві робочі місця розрізняються залежно від основних чинників, що впливають на характер і зміст трудового процесу: спеціалізації, механізації і автоматизації, кооперації, просторовому розташуванню.

По технологічній спеціалізації виділяються два види робочих місць:

- просте – на якому виконується одна виробнича операція;

- складне – на якому виконується комплекс виробничої операції.

По ступеню механізації праці робочі місця підрозділяються на три види:

- ручної роботи;

- машинно-ручної роботи;

- дистанційного керування автоматизованими установками.

По ступеню кооперації розрізняються два види робочих місць:

- з індивідуальною організацією праці;

- з колективною (бригадною формою організації праці).

По просторовому розташуванню розрізняються стаціонарні і пересувні робочі місця. Загальні вимоги до організації робочих місць передбачають:

- раціональність планування, яка забезпечує економне використовування виробничої площі, сприятливі і безпечні умови праці;

- достатність оснащення робочого місця устаткуванням, інструментом і пристосуваннями, які дозволяють досягти щонайвищий продуктивності праці;

- ефективність енергетичного, матеріального, транспортного. ремонтного і ін. видів виробничо-технічного обслуговування робочих місць на принципах плановості, запобігливості і комплектності;

- сприятливості умов праці, що забезпечує його безпеку, психофізіологічний і санітарно-гігієнічний комфорт.

11. Понятие – предприятие

Предприятие - самостоятельный хозяйничающий уставной субъект, который имеет права юридического лица и осуществляет производственную, научно-исследовательскую и коммерческую деятельность с целью получение соответствующей прибыли (дохода). Предприятие имеет самостоятельный баланс, расчетные (текущие) и прочие счета в учреждениях банков, печать со своим наименованием, а также знак для товаров и услуг. Предприятие не имеет в своем составе других юридических лиц.

Предприятие осуществляет любые виды хозяйственной деятельности, если они не запрещены законодательством Украины и отвечают целям, предусмотренным уставом предприятия. В случае убыточной деятельности предприятий государство, если оно признает продукцию этих  предприятий общественно необходимой, может предоставлять таким предприятиям дотацию, другие льготы.

12. Цели и направление деятельности предприятий

Цілі:

• по-перше, цілі підприємства повинні бути конкретними і піддаватися виміру. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних господарських і соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;

• по-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі чи короткі проміжки часу. Довгострокова ціль має обрій прогнозування, що дорівнює п'ятьом рокам, іноді більше (7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткострокова - у границях одного року;

• по-третє, цілі підприємства повинні бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні чи досяжні частково цілі заподіюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентноздатності його продукції на ринку;

• по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва, множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуваними, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї цілі, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

В остаточному підсумку цілі підприємства (фірми) повинні бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, що прагне спостерігати і вимірювати результати цієї діяльності.

Визначальним напрямком діяльності кожного підприємства при умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів, чи ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинний передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентноздатності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обговорення конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, упровадження технічних, організаційних і інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій і т.п.

Наступним найбільш складним за обсягом і рішенням організаційно-технічних задач напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація й оперативне регулювання в просторі і часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, з яких складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції визначеної номенклатури й асортименту відповідно потребам ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію щодо виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку і дотримання погоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), що завершує послідовний цикл відтвореного процесу, варто вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів - машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, множної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи в сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом визначеного терміна, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного терміну служби і т.п. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для удосконалення продукції, оптимізації термінів відновлення її номенклатури й асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює безліч конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати роботи, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність і т.п. Цей напрямок є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) далі буде розкрито у відповідних розділах цього конспекту. Особливе значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність всіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентність усіх категорій працівників, працездатності застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом може бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) при умовах соціальне орієнтованої ринкової економіки.

13. Правовые основы функционирования предприятия

З великої кількості юридичних актів основним є Закон України «Про підприємства в Україні», устав підприємства, а також погоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

Закон «Про підприємства в Україні», що регламентує діяльність різних видів підприємств, затверджений сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Цей Закон визначає види й організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності і системи господарювання: забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Будь-яке підприємство може бути створено: 1) відповідно рішенню власника (власників) майна чи уповноваженого їм (ними) органа, організації-засновника; 2) унаслідок примусового розподілу іншого підприємства відповідно до діючого антимонопольного законодавства; 3) через виділення зі складу діючого підприємства одного чи декількох структурних підрозділів і рішення їхніх трудових колективів і по згоді власника майна (уповноваженого органа). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, чи відділення інші відділені підрозділи) з поточними і розрахунковими рахунками в банках.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за визначену плату. Для цього підприємство подає в органи місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут і інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству економіки і Держкомітету статистики.

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: ухвалення відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваної власником чи уповноваженим їм органом, а за банкрутства - судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в печаті з визначенням термінів претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватися з кредиторами, скласти і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України. Управління підприємством здійснюється відповідно його статуту на основі об'єднання прав власники майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює своє право на управління підприємством безпосередньо чи через уповноважені їм органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.

Підприємство самостійне визначає структуру управління, установлює штати функціональних, виробничих і інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає терміни наймання, права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Керівник призначає на посаду і звільняє з неї своїх заступників, керівників і фахівців структурних підрозділів підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє (господарює) по принципах самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо рішення широкого кола питань по господарській і соціальній діяльності підприємства. Зокрема трудовий колектив із правом наймання працівників розглядає, затверджує чи бере участь у рішенні питань, що стосуються: проекту колективного договору; надання соціальних пільг визначеним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці, клопотання про представлення працівників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частина держави чи місцевого органа влади у вартості майна перевищує 50 відсотків, має право разом з  засновником чи власником розглядати зміни в статуті підприємства і доповнення до нього, визначати умови наймання керівника підприємства; приймати рішення про здачу підприємства в оренду, його вступ до якого-небудь добровільного об'єднання чи вихід з нього, про створення нових підприємств на базі окремих структурних підрозділів.

Державний вплив на вибір напрямків використання прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, визначена частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу.

Держава гарантує дотримання законних прав і інтересів кожного підприємства. Здійснюючи господарську й іншу діяльність, підприємство має право за власною ініціативою приймати будь-як рішення в межах діючого законодавства України. Крім передбачених законодавством випадків, утручання державних і суспільних органів, політичних партій у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не отриманий прибуток), заподіяні підприємству з вини державних чи органів їхніх посадових осіб, повинні бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству однакові економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів і антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, що впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств, надаючи пільги по оподатковуванню і державному кредитуванню, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств і т.п.

Контроль за окремих видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція і державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і роботи (включаючи екологічну безпеку) у межах своєї компетенції, встановленої відповідними законодавчими актами України.

У випадку порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції й інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (платить штрафи, відшкодовує заподіяні збитки). Проте, плата штрафів і відшкодувань не звільняє підприємство без згоди споживача від виконання договірних зобов'язань щодо постачань продукції, здійснення робіт чи надання послуг у повному обсязі й у відповідний термін).

14. Устав предприятия и коллективный договор

Устав (предприятия, акционерного общества, организации) зарегистрированный и утвержденный в установленном законом порядке документ, свод положений, правил деятельности юридического лица, определяющий его структуру, устройство, виды деятельности, отношения с другими лицами и государственными органами, права и обязанности.

Предприятие действует на основе устава. Устав утверждается собственником  (собственниками)  имущества, а для государственных предприятий - собственником имущества с участием трудового коллектива. В уставе предприятия определяются собственник и наименование предприятия, его местонахождение, предмет и цели деятельности, его органы управления, порядок их формирования, компетенция и полномочие трудового коллектива и его выборных органов, порядок образования имущества предприятия, условия реорганизации и прекращение деятельности предприятия.

К уставу могут включаться положения, связанные с особенностями деятельности предприятия: о трудовых отношениях, которые возникают на основании членства; о полномочии, порядке создания и структуре совета предприятия; о знаках для товаров и услуг и прочее.

В уставе предприятия определяется орган, который имеет право представлять интересы трудового коллектива (совет трудового коллектива, совет предприятия, профсоюзный комитет и прочее).

У статуті підприємства визначаються: його точне найменування і місцезнаходження; власник (власники) чи засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління і порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу і його виборних органів; джерела і порядок освіта майна; умови реорганізації і припинення існування. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня і т.п.), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) і т.п.

У статуті може бути визначений орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет і т.п.). До нього можна включати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства:  про трудові взаємини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення і структуру заради підприємства; про товарний знак і т.п.

На підприємстві важливу соціальну роль грає колективний договір - угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією (власником чи уповноваженим їм органом), що складається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, що використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається з вступної частини, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку й удосконалення виробництва (діяльності), умов роботи і культурно-побутового забезпечення працівників, а також декількох розділів з конкретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

У колективний договір включають зобов'язання відносно поліпшення умов роботи і стану навколишнього середовища; заходи для забезпечення зростання продуктивності роботи і її оплати, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Значне місце в колективному договорі займає зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних і дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Сторони, що уклали і підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) звітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

 

Контакты

115419, г. Москва, ул. Шаболовка, д. 34, стр. 3.



Просьба заранее предупредить о приезде, т.к. специалисты распределены по объектам




info@masterbetonov.ru




ООО «Стройсервис» работает на рынке строительного производства c 1992 года.
Основной ценностью для нашей компании являются клиенты, поскольку единственный реальный актив компании — это люди, удовлетворенные нашей работой, которые еще раз захотят воспользоваться нашими услугами. Мы стремимся сделать своих клиентов своими партнерами.